Етнічно строкатий світ: меншини від Версалю до сьогодення.

Анотація

Одним із визначальних положень ліберального світоустрою, що були озвучені на Паризькій мирній конференції, було право націй на самовизначення. Через сто років, що минули від Паризької мирної конференції, проблема права на самовизначення залишається актуальною. Водночас реалізація права національного самовизначення вступає у протиріччя з правом держав на збереження територіальної цілісності та непорушності кордонів. В умовах поліетнічності багатьох країн світу, з метою етнічної політичної мобілізації меншин політичні сили використовують ряд механізмів, частина яких для держави може бути деструктивною. У такий спосіб етнічний фактор перетворюється на фактор потенційної небезпеки для держави в умовах його недостатнього регулювання, стає причиною міжетнічного, а часом і міждержавного протистояння, проявів сепаратизму чи іредентизму. Тому держави самостійно обирають підходи до власної етнополітики, тип етнополітичного режиму, що застосовується практично, та модель етнонаціональної політики. Етнополітичні режими як форма наявних у державі відносин між владою / державою та етнонаціональними спільнотами впливають на конфліктогенність етнонаціонального чинника та підходи держави до розв’язання етнонаціональних конфліктів.